-
1 права людини
ПРАВА ЛЮДИНИ - ряд основоположних морально-правових норм, що формулюють принципи відносин між індивідом та суспільством в особі інституцій влади. П.л. окреслюють сферу негативних та позитивних зобов'язань, що бере на себе правова держава. Зафіксовані у міжнародних угодах та у національному законодавстві країн світу П.л. репрезентують найбільш універсальну гуманітарно-антропологічну концепцію, в рамках якої людина розглядається як така, безвідносно до її етнічних, расових, релігійних та будь-яких інших відмінностей або належності до локальної культурної традиції. П.л. є кардинально важливою категорією природного права та філософії права загалом. Основним предметом дискусій довкола проблеми П.л. традиційно було питання щодо того, чи суб'єктивні права вкорінені у природі людині та невід'ємно належать їй від народження (юснатуралізм), чи, навпаки, вони набуваються лише внаслідок законодавчої діяльності держави (т. зв. юридичного позитивізму). Відповідно до найпоширенішої класифікації Єллінека, П.л. поділяються на громадянські (визначають сферу вільного волевиявлення індивіда, недоторканну для зазіхань з боку держави; напр., свобода слова, особиста недоторканність), політичні (уможливлюють участь громадян у формуванні органів державної влади) та соціальні (містять державні гарантії щодо забезпечення кожного екзистенційним мінімумом матеріально-культурних благ). У формуванні П.л. велику роль відіграли традиції середньовічних хартій вольностей (починаючи від Megnacharta Libertarum, 1215 р.); настанови протестантської етики (зокрема, праці Томазія), що віддзеркалились у Біллях про права Північноамериканських штатів кін. XVIII ст.; доктрини природного права та суспільного договору; філософія раціоналізму; ідеологія Просвітництва, що її уособленням стала франц. Декларація прав людини та громадянина 1789 р.; антипатерналістські ідеї автономної етики Канта', утилітаризм у його ревізованому Дж.Ст. Міллем варіанті; погляди прибічників реформ соціалізму поч. XX ст. у катедер-соціалістичній та неокантіанській версіях (Менгер, Кістяківський, Новгородцев та ін.). Однак погляд на дотримання П.л. як на наріжний принцип світової політики утверджується лише після Другої світової війни (Загальна декларація П.л. 1948 р., Міжнародний пакт про економічно-соціальні та культурні права 1966 р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., Європейська конвенція П.л. 1950 р.). До цього спричинилося прагнення світової спільноти унеможливити через зміцнення поваги до П.л. нові спалахи загальної деструкції та геноциду. З етико-філософських нині багато важать такі П.л., як право на свободу та недоторканність (проблема гідності людини), заборона дискримінації (проблема універсальної етики), право на життя (проблеми смертної кари, безперервності життя), право на свободу думки (проблеми необмеженої комунікації, діалогу), право на власність, соціальні права (проблема співвідношення негативної та позитивної свободи). -
2 антропологія права
АНТРОПОЛОГІЯ ПРАВА - вчення про людину як істоту, котра створюється правовим порядком. Розглядаючи право як універсальну "мову усуспільнення", А.п. вивчає основні права - ті, що спочатку називалися "Божим правом", потім "природним правом", сьогодні - "правами людини". А. п. тісно пов'язана із загальнофілософськими уявленнями про людину, зокрема з тією обставиною, що людина, котру Аристпотпель вважав від природи політичною істотою, амбівалентна по відношенню до інших людей: це - не лише допомога (як вважає Аристотель), а й небезпека. Як позитивні соціальні істоти люди можуть допомагати одне одному і доповнювати одне одного; як негативні соціальні істоти вони є взаємною загрозою й джерелом протистояння. А. п. виходить з двох основних іпостасей людини: вона може потерпати від насилля або сама його застосовувати. Права людини, з такої точки зору, можна тлумачити як свого роду обмін одного на інше: і злочинець, винуватець насилля, всупереч своїм власним інтересам, може стати жертвою чужого насилля. Відтак, людина стоїть перед вибором: що ліпше - бути жертвою, але одночасно і злочинцем, чи ні тим, ні тим? Гоббс вважав домінуючим бажанням кожної людини те, що вона не хоче помирати від рук собі подібних. Через бажання зберегти своє "Я" виникає свого роду трансцендентальний обмін, який спирається на те, що незалежно від того, чого прагне людина, передумовою цих прагнень є життя. До останнього долучаються також інші умови людської життєдіяльності, відтак - і інші права людини, безпосередньо пов'язані з її соціальною та культурною специфікою. Поняття А. п. обґрунтоване нім. філософом Геффе. -
3 human rights
-
4 human liberties
права людини, свободи індивіда -
5 right
I n1. право; привілей2. правильність, справедливість3. pl дійсні факти, справжній стан речей- basic rights основні права- civil rights громадянські права- fishing rights право займатися рибним промислом- fundamental rights основні/ засадничі права- human rights права людини- inalienable right невід'ємне право- legitimate right законне право- related rights суміжні права- sanctuary rights право притулку- sovereign rights суверенні права- treaty rights договірні права- natural rights of man природні права людини- rights and duties права і обов'язки- rights and freedoms права і свободи- right of asylum право притулку- rights of sanctuary право притулку- right to be elected право бути обраним- right of Chapel право вільного виконання релігійного культу в окремому приміщенні посольства/ місії- rights of citizens право громадян- right to collective self-defence право на колективну самооборону- right of common право на спільне/ загальне користування чимсь; загальне/ спільне право на щось- right to education право на освіту- right to enjoy cultural benefits право на користування досягненнями культури- right to exist право на існування- right to health право на охорону здоров'я- right to housing право на житло- right to individual self-defence право на індивідуальну самооборону- right of legation право посольства- right to maintenance on old age право на матеріальне забезпечення в старості- right of nations to self determination право нації на самовизначення- right of pardon право на помилування- right of passage право проїзду/ проходу- right to private worship право свободи віросповідання- right to profess any religion право сповідувати будь-яку релігію- right of pursuit право переслідування- right to ratification право на ратифікацію- right to rest (and leisure) право на відпочинок- right to take part in the management and administration of public affairs право брати участь в управлінні суспільними справами- right of veto право вето- right of vote право обирати- right of war право війни, право вдаватися до війни- right to work право на працю- equality of citizens' right рівноправ'я громадян- exercise of rights здійснення прав- promotion of human rights розвиток прав людини- repression of human rights порушення прав людини- restriction of rights and freedoms обмеження прав і свобод- suppression of human rights порушення прав людини- violation of human rights порушення прав людини- to accord women equal rights with men надати жінкам рівні з чоловіками права- to assert one's rights відстоювати свої права- to be in the right бути правим- to be member as of right бути автоматично членом (організації)- to claim a (one's) right пред'являти претензії на щось; вимагати належного по праву- to confer on smbd. special rights надавати комусь спеціальні права- to contest a right оспорювати право- to defend the right захищати справедливість- to deny smbd. the right відмовити комусь в праві- to enjoy equal rights користуватися рівними правами- to enjoy one's rights користуватися (своїми) правами- to enjoy the right of active and passive legation користуватися активним і пасивним правом представництва- to ensure the exercise of rights забезпечувати здійснення прав- to exercise one's rights здійснювати свої права- to extend the right of asylum надати право притулку- to grant the rights надати права- to have the right to opinion мати право на власну думку- to prejudice smbd.'s rights наносити шкоду чиїмсь правам- to protect the rights захищати права- to reserve the right to do smth. зберігати за собою право зробити щось- to reserve the right to terminate the contract зарезервувати право розірвання контракту- to safeguard sovereign rights зберігати суверенні права- to stand upon one's rights відстоювати свої права- to underpin the rights (of the inhabitants) підтвердити права (жителів)- enjoying equal rights на рівних правах- exercising equal rights на рівних правах- in one's own right сам по собі (мати право на щось завдяки власним заслугам, здібностям тощо)- with a right to vote з правом (вирішального) голосу- without a right to vote з правом консультативного голосу- State right автономія окремих штатів (США)II n (the R.) права партія, праві, консерваториIII adj правий; реакційний- right wing of a party праве крило партії -
6 автономія і гетерономія
АВТОНОМІЯ і ГЕТЕРОНОМІЯ ( від грецьк. αυτονομία - незалежність; ετεροζ - інший) - у найзагальнішому значенні словом "автономія" позначають наявну міру незалежності будь-якого явища від зовнішньої причинної зумовленості. Терміном "гетерономія" позначають, зовнішню зумовленість чого-небудь у будь-якому сущому. Будь-яке суще має деяку основу ("суть") своєї якісної визначеності, але ця основа або суть (внутрішнє, глибинне в явищі) може існувати тільки завдяки оточенню, яке обмежує і тим визначає кордони сущого. Проте оточення не тільки обмежує будь-яке суще в його бутті, а вплітає це суще в систему взаємодій та взаємозв'язків. У природничих науках основну увагу звертають на найважливіші умови, від яких залежить буття даного сущого; але при цьому виходять з припущення, що всі інші види взаємозв'язків у Всесвіті залишаються незмінними. Цей взаємозв'язок зовнішніх і внутрішніх причин (внутрішнього в явищі і його оточенні) властивий для всього, що існує, тому А. і Г. можна вважати категоріями онтології. Тема успадкування і мінливості (пристосування організмів до середовища) - одна з важливих тем в еволюційній біології. Кожний людський соціум володіє більшою мірою автономії, ніж будь-який біологічний. Ступінь цієї автономії визначається незалежністю, по-перше, від природного оточення, і, по-друге, від того, наскільки культура даного соціуму не підпорядкована впливові інших соціумів. У другому випадку термін "автономія" стає синонімом вислову "самобутність культурна". Можна, отже, говорити про ту чи іншу міру автономії (самобутності) етносів, націй, цивілізацій. Поняття А. і Г. застосовується також щодо окремої людини. Історичні дані свідчать, що в первісних (архаїчних) культурах переважали колективні цінності над цінністю особистої А. Поцінування А. (суверенності) особистості є передусім явищем модерного часу, яке здобуло особливо широке визнання в Зх. Європі у зв'язку з процесом демократизації. Цьому сприяло поширення філософських ідей, що перемістили в центр уваги проблему співвідношення свободи волі та зовнішньої зумовленості (детермінованості) свідомості та поведінки людини. До філософських течій XX ст., які визнають здатність людини бути суверенною особистістю і наголошують на цінності особистої А., належать: персоналізм, екзистенціалізм і ті напрями філософії людини, що закорінені в релігії протестантизму. Гетерономні тенденції виявляють позитивістські та еволюціоністські концепції; марксистське розуміння природи людини має виразний гетерономний характер. Поряд з позитивними елементами особистої А. модерне суспільство породило і певні негативні різновиди А. і Г. Індивідуалізм набув ознак "хибного індивідуалізму", коли егоцентрична етика, цілераціональність та абсолютизація технократичних підходів призвели до "атомізації суспільства" - появи індивідів, не пов'язаних між собою ніякими духовними взаєминами. До того ж, продукти діяльності людей виходять з-під їхнього контролю і, набувши автономного існування, перетворюють людей на свої власні засоби. Атомізоване суспільство породило також особливе суспільне утворення - "масу", специфіка психічних та поведінкових особливостей якої полягає в легкій навіюваності, піддатливості щодо зовнішніх впливів - з боку засобів масової інформації, ідеологій та харизматичних лідерів. Залежно від обґрунтування А. і Г. в етиці всі етичні концепції поділяють на дві групи - автономну та гетерономну етику. Найбільш виважену концепцію автономної етики у новочасній філософії обґрунтував Кант. Зароджена в надрах філософії Канта проблема інтерсуб'єктивності знайшла подальше осмислення у XX ст. - в комунікативній філософії (Апель, Габермас). Поняття А. відіграє також важливу роль у різних галузях прикладної етики - біоетиці, медичній етиці, екологічній етиці та ін. Одним із найважливіших тут є питання про межі особистої та колективної автономії. Напр., в медичній етиці проблема А. постає у випадку права людини розпоряджатися власним життям: загальновідомі дискусії етичного та правового характеру щодо самогубства, евтаназії, клонування, зміни людиною власної статі та ін. Складність проблеми в кожному з таких випадків полягає в тому, що розширення права особи вирішувати щось на власний розсуд часто зачіпає права інших осіб або ж тягне за собою негативні соціальні наслідки (хай навіть у майбутньому). Що стосується автономії культурних спільнот - таких, як етнічні спільноти та нації, то тут важливим є питання збереження та захисту культурної самобутності етносів та націй від дії руйнівних чинників гетерономного походження. Це одна із найважливіших проблем етики міжнародних та міжетнічних стосунків.В. ЛісовийФілософський енциклопедичний словник > автономія і гетерономія
-
7 right
1. n1) правильність; правота; справедливістьto do smb. right — поводитися з кимсь справедливо
2) право, привілейState right — амер. автономія окремих штатів США
right of action — юр. право на позов
right of asylum, rights of sanctuary, sanctuary rights — право притулку
right of Chapel — право вільного виконання релігійного культу в окремому приміщенні посольства (місії)
right of common — право на спільне користування (чимсь); спільне право (на щось)
right of visit (of visitation) — мор. право огляду суден
right of war — юр. право вдаватися до війни
right to serve — спорт. право подачі м'яча
by right — по праву, справедливо
3) pl дійсні факти, справжній стан речей4) pl порядокto set (to bring, to put) to rights — а) навести порядок, дати лад; б) відновити сили, вилікувати
5) правий бік, права сторона6) військ. правий фланг7) (the R.) права партія; праві консерватори8) права рука; удар правою рукою (бокс)9) права рукавичка; правий черевик тощо2. adj1) правий; справедливийto be right — мати рацію, бути правим
2) правильнийcan you tell me the right time? — скажіть мені, будь ласка, точно, котра зараз година
3) належний, підхожий; доречнийnot the right Mr. Brown — (це) не той містер Браун
4) здоровий, у доброму стані; справнийhe is all right — а) у нього все гаразд; б) він почуває себе добре
5) найзручніший, найкращий6) прямий (про лінію тощо)7) лицьовий; правий (про бік тканини)8) чесний, праведний9) законнийMiss R. — суджена, майбутня дружина
Mr. R. — суджений, майбутній чоловік
that's right — правильно, цілком справедливо
right as rain — цілком здоровий, у доброму стані
3. adv1) справедливо2) правильноto guess right — догадатися, відгадати
3) належним чином; як слід4) точно, якраз5) прямо6) направо, праворуч7) цілком, повністю8) дужеthe R. Honourable — вельмишановний
the R. Reverend — його високопреподобіє
right away (амер. right off) — негайно
right here — а) якраз тут; б) у цю хвилину
right off the bat — амер. з місця в кар'єр
come right in — амер. заходьте
about right — належним чином, правильно
4. v1) відновлювати справедливість2) захищати права3) виправляти (помилку тощо)4) вирівнюватиto right oneself — а) вирівнюватися; б) реабілітувати себе
5) приводити в порядок6) компенсувати, відшкодовувати (втрати)* * *I [rait] n1) правильність, правота, справедливість2) право; привілейright of action — юp. право на позов
right of passage — право проїзду, проходу
3) pl право на розробку або експлуатацію чого-небудь; право на використання твору мистецтва4) pl дійсні факти, справжнє положення речей5) pl порядокII [rait] a1) правий, справедливий2) вірний, правильний3) належний; підходящий, доречний4) здоровий, у гарному стані; справнийto be all right — бути в порядку; почуватися добре
5) ( часто with) найбільш зручний, кращий6) прямий (про лінію, кут)7) лицьовий, правий ( про сторону матерії)8) праведний9) часто який займає положення в суспільствіIII [rait] adv1) справедливо2) вірно, правильно4) точно, самеright in the middle — саме /точно/ в середині
5) прямо; відразу6) зовсім, повністю, цілкомright to the end — до самого кінця; icт. дуже
right now — у цей момент; зараз, сьогодні ж, відразу
IV [rait] vright away, амер. right off — відразу, негайно
1) виправляти; відновлювати справедливість3) виправляти ( помилки)4) випрямлятиto right oneself — випрямлюватися; реабілітувати себе; випрямлюватися
5) упорядковувати; наводити лад6) компенсувати ( що-небудь), відшкодовувати ( збитки)V [rait] n2) вiйcьк. правий фланг3) ( the Right) політ. права партія, праві, консерватори4) удар правою рукою; права рука ( бокс)5) права рукавичка, правий черевикVI [rait] a1) правий2) політ. ( часто Right) правий; реакційнийVII [rait] adv -
8 етика
ЕТИКА ( від грецьк. ήδοζ - звичай) - 1) філософська дисципліна, об'єктом вивчення якої є мораль, моральність; 2) система моральних норм і цінностей, що є характерною для певної культурної або релігійної спільноти, соціальної чи професійної групи людей. Е. як філософська наука зосереджує увагу на проблемах сутності й функціонування моралі, досліджує специфіку моральних норм і цінностей та шляхи їх обґрунтування, з'ясовує моральні аспекти людської свідомості, діяльності, спілкування і світоставлення, аналізує мову моралі, значення і функції моральних висловлювань. Як позначення вчень про моральність термін "Е." закріплюється у філософському вжитку від IVct. до н. е. завдяки працям Аристотеля "Нікомахова етика", "Евдемова етика", "Велика етика". За Аристотелем, Е. займає середнє положення між психологією та політикою; разом з останньою вона утворює галузь практичного пізнання (на відміну від пізнання умоглядно-теоретичного, з одного боку, і творчо-виробничого, з іншого). Згодом стоїки розподілили філософію на три основні галузі: логіку, фізику (пізніше метафізику) та Е.; традиція такого розподілу закріпилась у європейській філософській культурі К. ант поєднав підходи Аристотеля та стоїків, пов'язавши практичний розум як основу моральності з ідеєю свободи у її протиставленні світові природних закономірностей. Нове посилення інтересу до осмислення Е. в контексті практичної філософії - у взаємозв'язку з економікою, політикою, філософією права - спостерігаємо в кін. XX ст., зокрема, на базі трансцендентальної прагматики (Апель, Габермас та ін.). Водночас упродовж усієї історії Е. істотним був зв'язок з філософською антропологією. Іноді Е. поставала як прямий висновок з останньої (Г'юм, франц. просвітники), інколи - як її складова частина, що впливає на характер цілого (Фоєрбах, Гелен, Фромм), в інших випадках - як перенесення її істотної проблематики у сферу практичного самовизначення суб'єкта (К'єркегор та ін.). Структура етичного знання визначається наявністю в ньому таких основних підрозділів: а) описова, або дескриптивна, Е., що опікується дослідженням реальних феноменів моральності в їхньому історичному, соціальному, етнічному та іншому контекстах; б) нормативна Е., яка концептуалізує нормативно-ціннісний підхід до моральності, досліджує проблеми регуляції поведінки, кодифікує й систематизує приписи моралі; в) власне філософсько-методологічна теорія моралі, яку в XX ст. іноді визначають як метаетику (переважно стосовно тих її розділів, що пов'язані з аналізом мови моралі, дослідженням значення моральних термінів і суджень). Розрізняють також загальну і прикладну Е. (зокрема, професійну); макроетику, що обіймає норми і принципи, здатні до універсалізації, й Е. локальних спільнот (зокрема, етноетику), яка являє собою концептуалізацію відповідних партикулярних систем субстанційної моральності. Напрями в Е. визначаються як за характером осмислення основних етичних проблем, так і за способом обґрунтування моралі загалом. За першим критерієм в Е. вичленовуються такі напрями, як евдемонізм, що кладе в основу осмислення моральних явищ принцип щастя; гедонізм, який подібним чином спирається на принцип насолоди; утилітаризм, що виходить з ідеї корисності; перфекціонізм, що утверджує досконалість як вищий критерій моральних цінностей та ін. Деонтологія етична висуває на передній план модальність належного, тоді як аксіологія розглядає моральні проблеми у перспективі цінностей тощо. За способом обґрунтування моралі виділяють теологічну Е., що базується на авторитеті Св. письма; автономну Е., що прагне обґрунтувати мораль, виходячи з її власних даних; соціально-апробативну Е. (Дюркгейм, Леві-Брюльта ін.), яка виводить свідомість обов'язку з суспільних очікувань і вимог; екзистенційну; феноменологічну; психоаналітичну; комунікативно-дискурсивну Е. та ін. Проблемно-тематичний спектр етичної думки охоплює: а) проблеми власне моралі як певної нормативно-ціннісної системи; б) проблеми моральності як галузі практичних стосунків, звичаїв, вчинків; в) проблеми смисложиттєвого пошуку і внутрішнього самовизначення людини К. онкретна тематика філософської Е. зазнає істотних змін в історичному процесі. Так, в античній Е. головна увага приділялася етичним чеснотам і шляхам морального вдосконалення людського індивіда; в релігійній культурі Середньовіччя на передній план виступають проблеми внутрішнього душевного життя людини, свободи волі і Божественної предестинації, вибору між добром і злом. В епоху Ренесансу утверджується Е. й ідеологія гуманізму, яка відводить особистості вищий щабель в ієрархії цінностей, висуває ідеал її всебічного і гармонійного розвитку, водночас засвідчуючи амбівалентність і драматизм суто індивідуального самоствердження. Доба Реформації і Новий час формують етичні підвалини активної людської діяльності, зокрема у господарсько-виробничій сфері; актуалізуються проблеми етичного осмислення суспільного життя й відносин. Е. XX ст. усвідомлює засади і проблематику інтерсуб'єктивності, утверджує принципову цінність життя як такого і разом з тим кожної людської індивідуальності в її наявному бутті, обстоює свободу і права людини С. учасні умови порушують низку гострих етичних проблем. Зростання технологічного потенціалу людства вимагає дієвого етичного осмислення всієї сукупності стосунків людини із світом Ф. ормується екологічна Е. Трансформаційні процеси у посттоталітарних країнах породжують потребу в новому осмисленні взаємин Е. й політики, зорієнтованому на відкрите демократичне суспільство. Розвиток науки, техніки і культури започатковує нові проблеми також у конкретних галузях прикладної Е., як-от педагогічна, наукова, підприємницька, лікарська Е., веде до появи нових етичних дисциплін (див. біоетика).В. Малахов -
9 Пейн, Томас
Пейн, Томас (1737, Тетфорд - 1809) - амер. філософ, політичний діяч, публіцист. Один із представників Амер. просвітництва. Народився в Англії у родині квакерів. Прибув до Пн. Америки у 1774 р., брав участь у війні за незалежність СІНА. У трактаті "Здоровий глузд" обстоював необхідність незалежності британських колоній у Пн. Америці. Не погоджуючись з ідеями відомого трактату Берка "Роздуми про Французьку революцію", П. у праці "Права людини" обґрунтував видатне значення революції як для Європи, так і для людства в цілому. Ця праця містила не тільки критику консерватизму, а й заклики до боротьби із англ. монархією і встановлення республіканського ладу. П. змушений був емігрувати до Франції, де обирався до Конвенту (від жирондистів). Після перемоги якобінців потрапив до в'язниці (П. виступив проти якобінських закликів стратити короля), де розпочав написання свого головного твору "Сторіччя розуму" (був завершений і надрукований у СІНА). У філософії П. дотримувався деїстичних та радикально-просвітницьких поглядів. Віра у всемогутність розуму, науки, непереборність свободи - основа філософії П., спрямованої на руйнацію передсудів минулого (до яких П. відносив, зокрема, і релігію, хоч і не був атеїстом). Політичним уподобанням П. були близькі ідеї представницької демократії, конституціонізму, амер. федералізму, франц. Декларації прав людини. П. обґрунтовував можливість громадянської непокори у випадку, коли уряд перестає виражати інтереси громадян. Існування суспільства П. вважав природним для людства станом внаслідок притаманної людям солідарності інтересів, існування ж держави виправдовував майже виключно міркуваннями збереження порядку (держава, на відміну від суспільства, є "неприродною" і "непотрібною" інституцією). Ідеї П. щодо соціальних функцій держави можна вважати однією з перших спроб обґрунтування держави загального добробуту.[br]Осн. тв.: "Здоровий глузд" (1776); "Права людини" (1791 - 1792); "Сторіччя розуму" (1794 - 1795); "Аграрна справедливість" (1796). -
10 respect
1) повага, шана; поважання; стосунок2) дотримуватися ( чогось), не порушувати, поважати (в т. ч. права, обов'язки тощо); мати стосунок, стосуватися•respect for the rights, honor and dignity of citizens — = respect for the rights, honour and dignity of citizens повага до прав, честі і гідності громадян
respect for the rights, honour and dignity of citizens — = respect for the rights, honor and dignity of citizens
- respect for human rightsrespect the sovereignty and territorial integrity of a country — поважати суверенітет і територіальну цілісність країни
- respect for individual rights
- respect for law
- respect for national dignity
- respect human rights
- respect oneself
- respect the law
- respect the neutrality -
11 European
European Convention for the Peaceful Settlement of Disputes — Європейська конвенція з мирного врегулювання спорів між державами
European Committee for the Prevention of Torture or Inhumane or Degrading Treatment or Punishment — Європейська комісія з попередження тортур, негуманного або такого, що принижує, поводження або покарання
European Convention for the Prevention of Torture and Inhumane or Degrading Treatment or Punishment — Європейська конвенція з попередження тортур, негуманного або такого, що принижує, поводження або покарання
European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms — Європейська конвенція на захист прав і основних свобод людини
European Convention on Extradition of Convicted Persons — Європейська конвенція про передачу засуджених осіб ( 1983 року)
European Convention on Extradition of Criminals — Європейська конвенція про видачу правопорушників ( 1957 року)
European Convention on Human Rights and Fundamental Freedoms — Європейська конвенція про права людини і основні свободи ( 1953 р)
European Convention on Mutual Assistance in Criminal Matters — Європейська конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах ( 1959 року)
European Convention on Prevention of Torture and Inhuman or Humiliating Treatment or Punishment — Європейська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню
European Convention on Probation Supervision over Persons Sentenced Conditionally or on Probation — Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками ( 1964 року)
European Convention on Suppression of Terrorism — Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом (1977 р.)
- European CommissionEuropean Convention on the Removal of Criminal Proceedings — Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах ( 1972 року)
- European Community
- European Council
- European Court of Human Rights
- European Court of Justice
- European Economic Area Treaty
- European integration
- European law
- European legal system
- European Monetary System
- European Parliament
- European Patent Office
- European Social Charter
- European Union
- European Union law
- European Union Treaty -
12 комунізм
КОМУНІЗМ ( від лат. kommunis - спільний) - соціально-політичне вчення а) про особливу суспільно-економічну формацію - комуністичне суспільство, котре з необхідністю має прийти на зміну капіталізмові як закономірний наслідок історичного процесу; б) про основні риси комуністичного суспільства, умови та способи його формування. К. став ідеологією і практикою комуністичних партій, панівною офіційною ідеологією і практикою Радянського Союзу та країн т. зв. соціалістичного табору, має прихильників практично в усіх країнах. Як ідеологія К. виник у середині XIX ст., його засновниками були нім. мислителі Маркс і Енгельс (див. марксизм), продовжувачем у XX ст. - рос. політик Ленін. Найближчим ідейним джерелом К. виступив франц. і англ. утопічний соціалізм XVIII - XIX ст. К. називають також суспільство, засноване на засадах комуністичної ідеології. Згідно з цим вченням, основою комуністичної формації має стати суспільна власність на засоби виробництва, котра виникає внаслідок знищення всіх форм та проявів приватної власності і має визначати зміст та характер будь-якої сфери суспільного життя. На базі суспільної власності формується новий тип відносин суспільних, що унеможливить експлуатацію людини людиною, забезпечить соціальну рівність та добробут усіх членів суспільства, справедливий розподіл матеріальних благ за потребами, а також гармонійний розвиток суспільства в цілому. В процесі становлення комуністичної формації ліквідуються соціальні класи і прошарки, відмирають нацїі, зникає суспільний розподіл праці, яка перетвориться на першу життєву потребу. усувається відмінність між фізичною та розумовою працею тощо, внаслідок чого формується соціальна однорідність суспільства. Як стверджує комуністична ідеологія, відімре релігія і буржуазна мораль, відбудуться кардинальні зміни в інших формах суспільної свідомості, з'явиться новий тип людської самосвідомості, яка стане основним фактором мотивації та регулювання соціальної поведінки. На зміну інституту держави як інструменту придушення і панування одного класу над іншим має прийти громадське самоврядування, де управління людьми перетвориться в управління речами. Комуністичне суспільство у своєму становленні проходить дві фази: першу, нижчу - соціалізм, який є перехідним періодом від капіталізму до розвиненого К., містить в собі як пережиток залишки попереднього суспільного ладу, зародження і розгортання нових суспільних відносин, де утверджується принцип "від кожного за його здібностями - кожному за його працею"; другу, вищу - повний К., коли реалізуються всі комуністичні ідеали і панує принцип "від кожного за його здібностями - кожному за його потребами". Умовою перетворення суспільства на комуністичних засадах має стати непримиренна класова боротьба, соціалістична революція і встановлення диктатури пролетаріату. Надавши комуністичним ідеям певного філософського, історичного та економічного обґрунтування, засновники та їх послідовники оголосили своє вчення науковим К. Однак світовий розвиток подій у XX ст. та невдалі спроби запровадити першу фазу комуністичного суспільства в деяких країнах спростували ці претензії. На практиці "науковий К." виявився черговою утопією, простою декларацією, яка нездатна запропонувати ефективні природні форми втілення суспільних ідеалів і змушена вдатися до культивування насильства. Соціалізм як економічний та суспільно-політичний лад, що утворився в Радянському Союзі в результаті Жовтневої революції 1917 р. і тривалої громадянської війни в Росії, а потім - в країнах соціалістичного табору внаслідок Другої світової війни, будувався і утримувався за допомогою тотального насильства і масових репресій, жертвами яких стали десятки мільйонів людей. Досягши окремих позитивних зрушень в соціальній сфері, соціалізм радянського типу призвів до економічного занепаду, небаченого рівня експлуатації і зниження добробуту, зрівнявши більшість членів суспільства у бідності. Зневажено свободи і знехтувано права людини, пригнічено особистість, набула стійкості тенденція до науково-технічної та технологічної відсталості, виникла загроза самоізоляції від світового розвитку тощо З. акономірно, що перші послаблення репресій і спроби відродження громадянських свобод і прав у період т. зв. перебудови кінця 80-х рр. XX ст. відразу ж спричинили крах комуністичних режимів Ц. е дозволило більшості країн колишнього соціалістичного табору та пострадянських незалежних держав розпочати своє відродження шляхом поступового переходу до випробуваних світових стандартів розвитку — соціально орієнтованої ринкової економіки, що спирається на рівноправність усіх форм власності, в тому числі приватної, громадянського суспільства, верховенства прав людини і громадянських свобод, політичного та ідеологічного плюралізму, демократії. В своєму розвиткові ідеологія К. під впливом невдач комуністичної практики, історичних, етнічних, релігійних та інших особливостей окремих країн та регіонів зазнала істотних трансформацій і зараз там, де вона зберігає свій вплив, вар'юється від екстремістських форм до форм, близьких соціал-демократії.П. Йолон -
13 лібералізм
ЛІБЕРАЛІЗМ ( від лат. liberalis - вільний) - 1) Світоглядна орієнтація, спосіб мислення, умонастрій, які характеризуються зосередженістю на проблемах емансипації, розширенні меж та форм свободи, перш за все - свободи особистості. 2) Сукупність ідейно-політичних течій, політичних та економічних доктрин, концепцій та програм, які ставили за мету ліквідацію (пом'якшення) різноманітних форм гноблення, державного та суспільного примусу по відношенню до індивіда. 3) Різновид політичної ідеології. Становлення Л. відбувалося протягом XVII - XVIII ст., інтелектуальні передумови утвердження Л. створювали Локк, Сміт, Вольтер, Монтеск'є, Мандевіль, Шефтсбері, Беккаріа, Кант (вчення про суспільний договір, додержавний "природний" стан людини, про природжені права людини та ін.); подальший розвиток ліберальний світогляд отримав у творчості Токвіля, Констана, Бентама.Дж. Ст. Мілля, Спенсера, Хобхауза, Грина, Мізеса, Ойкенатаін. Особливу роль в оформленні Л. відіграли Американська та Французька революції З. начного поширення Л. набув у XIX ст. - "класичний" (економічний) Л. обґрунтував невтручання держави в економіку (доктрина "Laissez faire et laissez passez"). Л. - водночас і узагальнюючий вектор соціальної емансипації (в усіх вимірах, формах та визначеннях), і передумова, засіб цієї емансипації. Є підстави розглядати Л. як невід'ємну складову єдиної емансипаторської метаідеології розвитку, в межах якої він уособлює всеосяжний рух, швидкість, затвердження нового. Консерватизм (як ідеологія) здійснює функції внутрішньої критики Л., соціалізм репрезентує один з ключових принципів розвитку, а націоналізм - практичне використання ліберальних принципів на національному рівні тощо С. вітоглядне осердя Л. складають індивідуалізм, гуманізм, толерантність, демократичність, космополітизм, соціальний оптимізм, наголошення на самоцінності особистості. Л. ґрунтується на певних уявленнях про людську природу, передбачає здатність розуму адекватно сприймати світ, спроможність людини змінювати світ на краще. Головна функція Л.— всебічне обґрунтування необхідності розвитку і змін, відкритості різноманітним інноваціям, в кінцевому підсумку - соціальним трансформаціям Ц. е зумовлює радикалізм Л., його протистояння звичаю, традиції, усталеному порядку. Особливе значення з цієї точки зору має комунікативний аспект Л., який полягає в тому, що Л. об'єктивно забезпечує суттєве прискорення соціального розвитку шляхом залучення до нього нових соціальних спільнот, груп та індивідів, зняття тих чи тих перешкод на шляху спілкування (комунікації). Оскільки уявлення про свободу, фундаментальні засади та цілі розвитку постійно змінюються, відбувається й еволюція Л. - від класичних форм (ринковий, економічний, "буржуазний" Л. продовжує зараз існувати як лібертаризм) до сучасних, коли нове розуміння сутності і параметрів соціального розвитку вимагає посилення соціальної складової Л., обґрунтування ним відповідних функцій держави ("соціальний Л."). Л. зараз репрезентований в діяльності державних та суспільних інституцій, у певних процедурах та принципах управління, що дає змогу практичної реалізації ліберальної політики.В. Заблоцький -
14 Михайловський, Микола Костянтинович
Михайловський, Микола Костянтинович (1842, С.-Петербург - 1904) - рос. публіцист, соціолог, філософ; теоретик рос. народництва. Закінчив С.-Петербурзьку гірничу академію. В своїх працях обґрунтував етичний персоналізм як "боротьбу за індивідуальність". М. обстоював право людської особистості керуватись у суспільному житті своїми етичними ідеалами. М. розрізняв "правду-істину", яка віддзеркалює закономірності природи, і "правду-справедливість", яка відкриває особистості шлях до етичного самовдосконалення, до формування людини як вільної, цілісної індивідуальності. На думку М., буржуазне суспільство перетворює особистість у різновид спеціалізованого органу соціального життя. М. обстоював права "людини-профана", тобто такої людини, яка не орієнтована на вузьку спеціалізацію і ще не втратила духовної цілісності в професійних знаннях і вміннях. М. вважав, що природничі науки повинні об'єктивно досліджувати природні закономірності і продукувати позитивні знання. Але такий "позитивний" підхід не дає можливості вивчати суспільні явища належним чином, бо суспільство підлягає не лише закономірностям; у ньому діють особистості, на які впливають бажання, цілі, уявлення про ідеали. М. - один із фундаторів "суб'єктивного методу" в соціальному пізнанні, згідно з яким емотивно-ціннісні чинники входять як у процес пізнання соціальних явищ, так і в структуру соціальної істини. Останню він тлумачив як "сплав" об'єктивного знання та суб'єктивно-ціннісного ставлення до суспільних явищ. М. - автор літературно-естетичних праць про творчість Достоєвського, Тургенєва, Толе того та інших рос. письменників, які вплинули на рос. соціально-критичну думку.[br]Осн. тв.: "Боротьба за індивідуальність" (1885); "Нариси профана" (1894); "Теорія Дарвіна і суспільна наука" (1896).Філософський енциклопедичний словник > Михайловський, Микола Костянтинович
-
15 human rights activist
борець за права людини, поборник прав людини, правозахисник -
16 human
1. n1) людина; смертний; людська істота2) (the human) людство, рід людський2. adj1) людськийH. Rights — права людини
2) що складається з людей, з людьмиhuman bomb — військ. літак з льотчиком-смертником
3) властивий людині4) соціальний, суспільний5) мирський, світський* * *I nлюдина, смертний; людська істота; ( the human) людство, рід людський; pl люди ( на противагу тваринам або машинам)II a1) людськийhuman tolerance — cпeц. припустима для людини доза ( опромінення); людський, який складається з людей; з людиною, з людьми
3) соціальний, суспільний, громадський; мирський, світський -
17 евтаназія
ЕВТАНАЗІЯ, ейтаназія ( від грецьк. εύ - добре; υάνατοζ - смерть) - вихідний термін для однієї з найдавніших проблем філософії, медичної деонтології і практичної етики. В рамках античної філософії проблему Е. насамперед пов'язували із питанням про добровільне самогубство. Стоїки вважали, що для мудреця жити відповідно до законів природи - означає бути здатним своєчасно відмовитися від життя, навіть у розквіті сил. Проте вони стверджували, що "прекрасним і розумним" (тобто Е.) може бути тільки таке самогубство, в якому наявна певна міра, або гармонія (між вчинком і скрутою обставин). Епікурейці також вважали заподіяння Е. необхідним елементом гармонії життя: прекрасним є життя, в якому існує можливість піти у небуття, коли реальність перестає приносити насолоду. Історія філософської і релігійно-богословської думки репрезентує широкий спектр підходів - від визнання самогубства злочином до проголошення необхідності самогубства лише за певних обставин. У сучасній біоетиці і медицині під Е. розуміють сприяння безболісному позбавленню життя безнадійно хворих (у т.ч. за їхнім власним бажанням). Головний аргумент, який висувають прихильники Е., полягає в тому, що життя можна вважати благом і цінністю тільки за умов, коли в цілому задоволення і насолода переважають над стражданнями і випробуваннями. З огляду на концепцію прав людини, людина має право розпоряджатися власним тілом і життям (отже, право одноосібно вирішувати питання про Е.). Проте очевидним залишається факт, що практичні аспекти використання права людини на Е. потребують ретельного правового опрацювання.В. Заблоцький -
18 суспільного договору теорія
СУСПІЛЬНОГО ДОГОВОРУ ТЕОРІЯ - філософська доктрина, що обґрунтовує засадниче значення договору між людьми для суспільного устрою. Початкові підходи до осмислення ідеї суспільного договору були реалізовані у давньогрецьк. філософії софістами і стоїками, зокрема у твердженні софістів про походження суспільства - як наслідку конвенції, а не природного перебігу речей, та у розрізненні стоїками позитивного і природного закону. Еволюція ідеї суспільного договору щільно пов'язана також із філософією Середньовіччя, зокрема такими її чільними постатями, як Тома Аквінський та Оккам. Перший обстоював думку про природний закон як такий, що хоч і має Божественне походження, але вкорінений у природі людини та оприявлюється через застосування нею свого розуму. Потрактований у такий спосіб природний закон слугує за основу формування ще двох різновидів закону: громадянських (або позитивних, цивільних), що регулюють стосунки у кожному конкретному суспільстві, та універсального "закону націй", зміст якого узгоджується між усіма суспільствами. Оккам наголошував на думці, що джерело міці суспільства й держави - в народові, його праві вільно обирати своїх правителів. Подальше формування засад С.д.т. припадає на XVII - XVIII ст., коли в осмисленні соціально-філософських проблем чільне місце починає відводитися розуму. Грецію належить першість у потрактуванні ідеї соціального договору як історичної події у житті суспільства, яке обирає на основі угоди певну форму правління; одного разу встановлена, ця угода не підлягає змінам. Прикметно, що твори Гроція мали значний вплив на інтелектуальне середовище в Україні, зокрема у КМА. Прокопович докладно вивчав і коментував головний твір Гроція "Про право війни і миру", а в добу його ректорства в КМА цей твір був перекладений з латини. Інший європейський філософ VII ст. Пуфендорф, який також був добре знаний в Україні, обґрунтував ідею зміцнення нетривкого миру між людьми шляхом укладання суспільного договору. Значним внеском Гоббса у формування С.д.т. було обґрунтування природного права людини на життя, порушення якого може слугувати тією єдиною підставою, яка виправдовує заміну складеного суспільного договору. Назагал, згідно з Гоббсом, цей договір має бути незмінним і спиратися на добровільне передання людьми своїх індивідуальних прав абсолютному монархові, який повинен їх гарантувати. Локк досить докладно обґрунтував умови зміни суспільного договору, коли з обох сторін (влади і народу) порушуються обопільні зобов'язання. Руссо, франц. філософи-просвітники також приділяли значну увагу розробці С.д.т. Кант розглядав суспільний договір як регулятивну ідею, яка сприяє утвердженню правління закону в суспільному житті. У XX ст. Ровлз розвинув С.д.т. шляхом обґрунтування принципу соціальної справедливості на підставі т. зв. "початкової позиції", яка уможливлює чесні договірні стосунки у суспільстві. Відродження ідеї суспільного договору особливо актуальне для суспільств, де базові ліберальні свободи тільки починають встановлюватися.Н. ПоліщукФілософський енциклопедичний словник > суспільного договору теорія
-
19 covenant
n1. угода, договір2. окрема стаття договору/ умови/ зобов'язання3. бібл. завіт- international covenant міжнародний пакт, міжнародна угода- C. on civil rights пакт/ угода про громадянські права- C. on human rights угода/ пакт про права людини- covenant on political rights угода про політичні права- observance of a covenant виконання/ дотримання пакту/ угоди- to accede to the covenant приєднатись до пакту/ до угоди- to ratify the covenant ратифікувати угоду/ пакт- under the covenant згідно з пактом/ угодою- C. (of the League of Nations) іст. Статут (Ліги Націй)- Books of the Old and the New C. Старий та Новий Завіт -
20 fundamental
I n звич. pl основне правило, принцип, основи, засади- fundamentals of a problem суть проблеми; основні аспекти проблеми- to agree upon fundamentals домовлятися з основних питань- to differ on fundamentals різнитися у поглядах з принципових питаньII adj основний, засадничий; корінний, докорінний; істотний; суттєвий- fundamental change of circumstances докорінні зміни обставин- fundamental condition основні умови- fundamental difference корінна відмінність- fundamental document основний документ- fundamental human rights основні права людини- fundamental issue основна проблема- fundamental principle основний принцип- fundamental realignment корінні зміни (співвідношення сил)- fundamental rights основні права- fundamental rules основні правила- of fundamental importance першочергового значення
См. также в других словарях:
Ассоциация украинских мониторов соблюдения прав человека в деятельности правоохранительных органов — Глава правления Мартыненко Олег Анатольевич … Википедия
Эвтаназия — Причинение смерти Убийство Заказное убийство Массовое убийство Детоубийство Отцеубийство Причинен … Википедия
Табачник, Дмитрий Владимирович — В Википедии есть статьи о других людях с такой фамилией, см. Табачник. Дмитрий Владимирович Табачник Дмитро Володимирович Табачник … Википедия
Конгресс украинских националистов — Конгрес українських націоналістів Лидер: Степан Брацюнь Дата основания: 18 октября 1992 Штаб квартира … Википедия
Стус, Василий Семёнович — Василий Семёнович Стус укр. Василь Стус … Википедия
Песчанлаг — Песчаный лагерь, (Особый лагерь № 8, Особлаг № 8, позднее Песчаный ИТЛ) с центром в г. Караганде, Казахстан Содержание 1 История 2 Структура 3 Выполняемые р … Википедия
Хейфец, Михаил Рувимович — В Википедии есть статьи о других людях с такой фамилией, см. Хейфец. Михаил Хейфец Имя при рождении: Михаил Рувимович Хейфец Дата рождения: 18 января 1934(1934 01 18) (78 лет) Место рождения: Ленинград … Википедия
Цыбуленко, Евгений Николаевич — Евгений Николаевич Цыбуленко Євген Миколайович Цибуленко … Википедия
внутрішній — я, є. 1) Який є, міститься всередині чого небудь; прот. зовнішній. || Обернений усередину чогось. •• Вну/трішнє ву/хо система каналів скроневої кістки з рецепторним апаратом слухового і стато кінетичного аналізатора. 2) Який стосується психічної… … Український тлумачний словник
Лень, Валентин Валентинович — Лень Валентин Валентинович Дата рождения: 4 октября 1961(1961 10 04) (51 год) Место рождения: Запорожье,Запорожская область, УССР Страна … Википедия
гуманітарний — а, е. 1) Який належить до суспільних наук, що вивчають людину та її культуру. •• Гуманіта/рні нау/ки суспільні науки (історія, філологія, філософія, соціологія, право, мистецтвознавство та ін.). 2) Стос. до людського суспільства, до людини як… … Український тлумачний словник